Вперше 14 травня цього року в Україні відзначають День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. Ці люди мають почесне звання “Праведників народів світу”. Історією своєї родини з журналістами Суспільного поділилася запоріжанка Любов Височина. 89-річна запоріжанка Любов Височина згадує події Другої світової війни, під час яких розстріляли її дідуся та бабусю — Зіновія і Хаву Клоцман. Їм тоді було приблизно по 50-60 років, каже жінка. Любов Абрамівна пояснює, дідусь вважав, що його не вб’ють, а лише заберуть цінні речі. Але чоловіка розстріляли. " Особисто в моїй родині була праведниця, українська жінка. Я була ще дитиною і не запам'ятала її прізвища. Це була бабусина подруга. Вона її відвезла в глухе далеке село, де фашистів не було, був лише поліцай. Відвезла до своєї рідної сестри та представила мою бабусю, Хаву Клоцман, як свою двоюрідну сестру, і вони там оселилися". Сусідка майже чотири роки переховувала бабусю пані Любові, але врешті її також вбили в Бабиному яру: " У бабусі з дідусем були золоті монети, каміння дорогоцінне, половину з цього вона взяла з собою, а іншу частину лишала на горищі в колишньому будинку. І коли вона вирішила повернутися і забрати це, бо треба було за щось жити, її відстежив поліцай. Її схопили, відібрали все і розстріляли в Бабиному Яру". Любов Абрамівна розповідає, що її бабуся та дідусь по татовій лінії, яких розстріляли під час Другої світової війни, занесені до Яд Вашем – центральної бази даних жертв Голокосту, в ізраїльський національний меморіал Катастрофи та Героїзму. А ось батьків Любові Абрамівни спіткала зовсім інша доля. Коли почалася Друга світова війна, її батька забрали на фронт, а вони з мамою були евакуйовані в Челябінськ. " З евакуації ми повернулися в 44-му році. Довго добиралися, бо пропускали ешелони, які йшли на фронт. Коли повернулися в будинок, то від нього лишився лише каркас. Тоді був наказ – дружинам червоногвардійців допомагати відновлювати житло. Мама моя тоді працювала на Дніпродзержинській теплоелектростанції й нам надіслали робітників, і матеріали, і ми все відбудували". Любов Абрамівна розказує, що тато після Другої Світової був ще в Японії на війні, і тільки після того повернувся додому. Помер чоловік в 60 років, похований в рідному місті Кам‘янське, мама прожила довше, знайшла спочинок на цвинтарі в Запоріжжі. Нині Любов Абрамівна веде активний спосіб життя, пише вірші. Також збирає історії про Праведників народів світу. З журналістами Суспільного поділилася розповіддю про запорізьку праведницю – Марію Бочкову та її доньку Олену. Вони врятували 16 річного хлопця Бориса Карнера: " Марія працювала паспортисткою і видала хлопцю довідку, що він українець. Коли молодь зганяли в Німеччину, вони сховали його і він вижив. Це виявився дядько мого знайомого Віталія". Читайте також: Україна вперше відзначає День пам'яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни

Запоріжанка протягом життя збирає історії про Праведників народів світу

Джерело