Закликав до боротьби за свободу і рівноправність жінок, виступав проти заборони вшанування пам’яті Тараса Шевченка та вів громадську діяльність під власним іменем, довго не розкриваючи свого літературного псевдоніма. Усе це про автора новаторських соціальних романів та драматурга з Миргорода Панаса Мирного. До річниці від народження земляка Суспільне зібрало факти із його біографії. Панас Якович Рудченко народився 13 травня 1849 у родині повітового cкарбничого. Навчався у Миргородському парафіяльному та Гадяцькому повітовому училищах. А працювати почав у 14 років. Служив у канцеляріях, бухгалтером губернського казначейства у Полтаві, а згодом – на різних посадах у губернській казенній палаті. Чиновником Панас Мирний був майже 40 років, дослужився до чину дійсного статського радника. Але справжнім покликанням для нього була літературна діяльність. Ранні твори письменника друкували за кордоном. Це через цензурне переслідування українського слова у Російській імперії. Перші його твори – вірш "Україні" та оповідання "Лихий попутав" – з'явилися у львівському журналі "Правда" 1872. Згодом друком вийшли нарис "Подоріжжя од Полтави до Гадячого" та оповідання "П'яниця", а 1877 у Женеві − повість "Лихі люди". У цьому ж місті опублікували і "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" – найвідоміший роман письменника. Цей твір Панас Якович написав спільно з братом Іваном. У романі розповідають про капіталізацію і класове розшарування села. Головний герой − бідний селянин Чіпка. Через злидні він стає розбійником, його арештовують, везуть у Сибір, де чоловік гине. В Україні твори Панаса Мирного почали друкувати тільки у середині 1880-х. Тоді на сторінках альманаху "Рада" опублікували перші дві частини роману "Повія" та оповідання з циклу "Як ведеться, так і живеться". Багато творів письменник створив у своїй першій полтавській квартирі, яка була на вулиці Монастирській. Згодом він переїхав на Малосадову (тепер Короленка), а 1903 − у власний будинок у теперішньому мікрорайоні Кобищани. У ньому письменник продовжував роботу над романом "Повія", написав поему у прозі "Сон", оповідання "Пригода з "Кобзарем", "Дурниця". Майже у 40 років Панас Якович одружився на капітанській доньці Олександрі Шейдеман. Із нею виростив трьох синів. Письменник підтримував тісні зв'язки з Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, Михайлом Старицьким, Миколою Лисенком та іншими. Він був членом нелегальної організації "Унія" у Полтаві. Вона поширювала заборонену українську літературу. Крім того, співпрацював із журналом "Рідний край", який 1905 року почали видавати у Полтаві. Тривалий час Панас Якович не розкривав свого літературного псевдоніма. У листі лікарю Івану Зубковському писав: "...багато моїх знайомих знають, хто такий "Панас Мирний", але я за життя свого не хотів би рекламувати свого прізвища, серйозно вважаючи себе негідним тих прославлянь, які створилися навколо імені Мирного". Сучасники згадують, що Панас Якович був надзвичайно скромною людиною. «Ні, не хочу тієї слави, їй-Богу, не хочу. Вся моя слава – Україна», – говорив Панас Мирний. Помер письменник 28 січня 1920, похований у Полтаві. У будинку, де він проживав, нині створили меморіальний музей.